Проте вигадки вигадками, а в реальності фантазії людей почали реалізовуватися ще в 60-х роках минулого сторіччя. Спроможні американці вже тоді могли дозволити собі цілий ряд новітніх побутових приладів, що значно полегшують життя: пральні машини, кондиціонери, вбудовані в стіну або «виїжджаючі» з тумбочки телевізори. А потім з’явилися і системи освітлення, що спрацьовують при парі вилясків в долоні – предмет заздрості і захоплення менш благополучних у фінансовому плані людей. Удома, обладнані всіма цими зручностями, одержали назву smart home, але вони були ще дуже далекі від сучасних інтелектуальних будівель.

Справжньою сенсацією став будинок японського професора Кена Сакамури, побудований в кінці 1980-х років в Токіо. Датчики погоди в ньому визначали, коли відкрити вікна, а коли включити кондиціонер, датчики звуку подавали сигнал закрити вікна, коли музика могла перешкодити сусідам і знижували гучність аудіосистеми при телефонному дзвінку. На той момент це був найдосконаліший смартхаус. Але прогрес не стоїть на місці, і на сьогоднішній день найдорожчим і «навороченим» будинком в світі є восьмиповерхове житло Біла Гейтса.

Насправді, будівля, побудована на березі озера Вашингтон і оцінене в 55 млн. доларів, виглядає чотириповерховим, адже решта чотирьох рівнів прихована під землею. Подібний проект цілком виправданий економічно: підземна площа не оподатковується, а ось за надземну знаменитому творцю корпорації Microsoft доводиться щорічно викладати близько 1 млн. доларів. Більше 3,5 тисяч квадратних метрів «розумного будинку» включають 12 кімнат і 24 санвузли, а також кінотеатр, басейн, танцзал, бібліотеку і картинну галерею.

Підземна частина будівлі забезпечена природним сонячним світлом: для цих цілей був проведений кабель з оптоволокна протяжністю 84 км. Система вентиляції працює точно по розкладу, при цьому повітря, що відводиться з приміщень, проходить через теплообмінник, нагріваючи свіжий, поступаючий з вулиці. Обігрівши і охолоджування будинку здійснюються за допомогою іншого теплообмінника, що проходить по п’ятому поверху, а система безперебійного електроживлення на четвертому дозволяє смартхаусу справно функціонувати навіть у разі відключення електроенергії по всій окрузі. Автономне існування незалежно від зовнішніх обставин забезпечує і унікальна система очищення і регенерації води: що б не трапилося, в своєму будинку Біл Гейтс буде в цілковитій безпеці і комфорті.

До речі, для забезпечення безпеки власнику цього особняка не потрібне багато охоронців: обширна територія є видимою п’ятьма десятками майстерно захованих камер, з’єднаними в єдину систему відеонагляду удома. Ще два стежачі пристрої встановлено на в’їзді – вони розпізнають номери машин, введених в базу даних, і управляють автоматичними воротами. Поворотні камери, розміщені на двох 22-метрових колонах, контролюють під’їзди до будинку і внутрішню територію з висоти пташиного польоту. Всі ці заходи повністю виключають проникнення сторонніх осіб в приватне володіння Біла Гейтса. Його власні машини і машини прислуги забезпечені RFID-мітками, інформацію з яких прочитують вбудовані в асфальт антени, тому господарю і обслуговуючому персоналу не доводиться навіть зупинятися перед в’їздом: ворота відкриються автоматично. А ось відвідувачам доведеться поспілкуватися з секьюрити – пройти ретельний контроль і одержати значок-шпильку з радіо-міткою.

Можна з упевненістю заявити, що Біл особисто піклується про кожний свій гост: принаймні, маршрути подальшого переміщення по будинку прописуються індивідуально. Партнери по роботі, журналісти і просто запрошені в будинок мають доступ тільки до певних приміщень – двері інших для них не відкриються. Ідентифікація гостей по RFID-значку дозволяє створювати для кожного унікальну програму. Залежно від настройок системи відвідувача будинку супроводжують аудио- і світлові ефекти, і навіть запахи синтезуються виходячи із смаків мешканців смартхауса.

Тим, кому довелося побувати в житлі Біла Гейтса, поза сумнівом, повезло. Адже де ще вони змогли б побачити досконалу систему, що створює максимальний комфорт для всіх, і в першу чергу, для власника удома? Тут можна помилуватися картинами Рембранта, Ван Гога, Пікассо, демонстрованими на численних плазмових панелях, і навіть відвідати справжню картинну галерею, розміщену в окремій кімнаті. Правда, про безпеку оригіналів Біл поклопотався особливо: гості можуть подивитися лише ті картини, які вказані в маршруті на RFID-мітки, а при порушенні волі власника удома негайно спрацює сигналізація.

Дзеркальні ліфти з голосовим управлінням відвезуть вас в бібліотеку з купольным читальним залом. Це приміщення містить в собі унікальні збори рідкісних книг, але його «багатство» не вичерпується тільки паперовими виданнями: найзначніші твори миру, представлені в електронному вигляді, вміщає окреме 60-террабайтное сховище. Саме з бібліотеки власник Microsoft любить проводити свої численні відео-конференції. Проте це лише примха господаря: подібні заходи можна організувати в будь-якому приміщенні удома, адже точки доступу Wi-Fi передбачені по всій території.

Робота роботою, а відпочивати Біл Гейтс теж уміє. Інакше навіщо йому танцзал-трансформер з розсувними стінами і проекторами, непомітно міняючий конфігурацію приміщення? І двадцятиметровий басейн, вода в якому ароматизується залежно від часу роки і погода у дворі. І інтерактивний музичний фонтан, який при наближенні до нього міняє натиск води, колірну гамму підсвічування і звуковий супровід!

А при бажанні прокататися на автомобілі Біл відправляється в один з трьох своїх гаражів. Всі вони надійно заховані під землею і зверху закриті найзвичнішим дерном. З будинком гаражі сполучені підземним тунелем, по якому можна пройтися пішки або дістатися до місця на електричному самокаті. Зручно, особливо коли на вулиці дощ. В суху ж погоду на території володіння починають діяти системи поливу зелених насаджень, при цьому для кожного дерева, куща, газону з травою існує окрема програма.

«Розумний будинок» Біла Гейтса створювався впродовж семи років. Краща будівельна команда Америки робила все, щоб утілити в життя мрії свого вимогливого замовника. В результаті вийшла досконала система, контрольована сотнею комп’ютерів, одним інженером і трьома професійними охоронцями. Кондиціонери справно провітрюють приміщення, системи водоочистки забезпечують постачання удома чистою водою, роботи-пилососи старанно позбавляють підлогу від пилу. В одній з японських фірм в оренду були узяті навіть людиноподібні роботи, ось тільки призначення їх незрозуміло – вірогідно, для розваги гостей.

Монтаж плінтуса здійснюється після завершення укладання напільного покриття. Замінити плінтус можна у будь-який мо……. без заміни існуючого напільного покриття. Залежно від виду напільного покриття і загального стильового рішення, що використовується, приміщення вибирають матеріал виготовлення плінтуса.
Зверніть увагу. Основними матеріалами виготовлення плінтусів є:

1. Вспененный ПВХ: застосовується для обрамлення ламінує, лінолеумного і килимового напільних покриттів. Більшість пластикових плінтусів формою і розміром нагадує дерев’яні плинтусы. З тильної сторони вони забезпечені кріпильними каналами і нішею для дроту.

Пластикові плинтусы для ковроліну і побутового лінолеуму часто мають паз з лицьової сторони, куди вставляють стрічку ковроліну або лінолеуму, відрізану від основного рулону, внаслідок чого досягається фактурна і колірна єдність плінтуса і напільного покриття. Пластиковими також бувають плинтусы-планки, вони просто клеяться до стіни клейкою стрічкою, якій забезпечена тильна сторона такого плінтуса;

2. Масив дерева і шпона: застосовується для обрамлення паркетних і ламинатных полови, основа конструкції звичайно виконується з ялинового або соснового масиву, яка зверху покрита шпоною з цінних порід дерева. Крім того, можливе виготовлення цілком з масиву (дуба, ясена, вишні і ін.). Деякі моделі можуть бути забезпечені каналом під кабель.

3. МДФ: для обрамлення ламинатных і лінолеумної полови, можливе також вживання як завершальна обробка стін, фанерованих декоративними панелями на основі МДФ.
Достоїнства

пластиковий плінтус: висока вологостійкість, завдяки чому плінтус не піддається корозії і гниє, а при перепадах температури і вогкості в приміщенні зберігає свою форму і розміри, що дозволяє використовувати їх в приміщеннях з підвищеною вогкістю;

плинтусы з масиву: екологічна чистота, висока міцність і довговічність;

плинтусы з МДФ: невисока ціна, стійкість до проникнення вологи і виникнення стійких забруднень, дії ультрафиолета, не притягають пил і вважаються гігієнічними.

Недоліки

пластиковий плінтус: недостатня міцність і довговічність;

плінтус з масиву дерева: висока ціна робить раціональним вживання подібного плінтуса тільки в поєднанні з штучним паркетом;

плінтус з МДФ: недостатня стійкість до поверхневих пошкоджень.

Відхід

Під час прибирання плінтус протирають вологою ганчіркою. Сильні забруднення віддаляються за допомогою миючих засобів, що не містять абразиви і розчинники.

При догляді за дерев’яним плінтусом слід уникати надмірного зволоження, а також попадання абразивних речовин і розчинників. Пил протирають сухою або трохи вологою тканиною або видаляють пилососом.

Особливості укладання

Пластиковий плінтус вмонтовується прихованим чином, з використанням кріпильних каналів, прокладених з тильної сторони. Стіна, до якої він кріпиться, обов’язково повинна бути рівною.

Дерев’яні плинтусы (шпони і масивні) частіше за все просто приклеюються до рівної, чистої і сухої стіни.

Плінтуси з МДФ кріпиться на рівну стіну за допомогою скоб у формі гачків, на які щільно надягає плінтус. Кінцеві зрізи плінтуса закриваються пластиковими заглушками, а кутові стики «кутами». Завдяки такому кріпленню, при подальшому ремонті плинтусы можна знімати, а потім знову ставити на місце.

Монтажні короби є каналами для прокладки різних видів дротів і кабелів. Їх вживання раціональне в тому випадку, якщо в будинку необхідно прокласти велику кількість дротів різного призначення і різного перетину (електричних, телефонних, телевізійних, комп’ютерних).

Монтажні короби виготовляються з ПВХ і алюмінію, відрізняються великою кількістю типоразмеров і секцій, що дозволяє прокласти кабелі різного призначення і перетину в окремих каналах, підвищуючи тим самим безпеку електропроводки.

Форма коробів також різна. Вони можуть бути прямокутними і кутовими для монтажу в кутках стін, під стелею або під навісними шафами.

Суперечці немає – популярність шпалер в наші дні досягла апогею. Що б не говорили конкуренти, торгуючі іншими видами обробки, але технологічність і безмежний асортимент саме цих настінних покриттів упевнено виводять їх на недосяжну для інших позицію. Зрозуміло, все це справедливо, якщо йдеться про самі запитані шпалери – паперових або звичних вінілових. Тому як інші рулонні покриття по-прежнему залишаються елітною і ексклюзивною продукцією.

До неї ж, без сумніву, належать шпалери, зроблені уручну з натуральних рослинних матеріалів. Ті самі, що були відомі на Сході ще у вікопомних часів. Технологічно вдосконалені, сьогодні вони стрімко завойовують популярність і серця покупців у всьому світі. У тому числі і у нас. Не дивлячись на досить високу собівартість, такі покриття з лишком виправдовують всі витрати. Вони служитимуть вам, поки не набриднуть. Їх можна порівняти з дорогим колекційним вином, яке з роками стає тільки краще.

Отже, настінні покриття, виткані з бамбука, очерету, сизаля, маранта, степових трав, джуту, ниток папірусу або морських водоростей. Один тільки перелік назв матеріалів викликає інтерес і, поза сумнівом, пошану: різноманітність рослинних шпалер дозволить утілити в життя будь-яке стильове рішення – від стриманих японських настроїв до обстановки в пекучому латиноамериканському дусі.

Незвичайні шпалери є переплетеними уручну натуральними волокнами, наклеєними на основу. Завдяки складній фактурі рослинні шпалери помітно підвищують звукопоглинання, що вельми актуальне в наше галасливе століття.

Шпалери з натуральних матеріалів також зовні конкуренції і з погляду естетики. Вони прекрасно виглядають і на стінах, і на стелі, додаючи будь-якому приміщенню вишуканість і самобутність. Зовні рослинні шпалери нагадують рогожу з бамбука або очерету або традиційну рогожку з різних рослинних волокон.

Останнім часом на ринку з’явилася новинка – шпалери з якнайтоншої шпони особливих порід дерева, наклеєного на основу. Малюнок «дерев’яних» шпалер повторює природну структуру масиву або є мозаїчним узором, характерним для паркетної «ялинки» і «шашечки», а то і зовсім нагадує інкрустацію.

Разом з іншими новомодними дрібницями в етнічному стилі рослинні шпалери зайвий раз підтверджують тенденцію до максимального використовування природних компонентів в обробці і, відповідно, предстають одним з найактуальніших сьогодні способів декорування інтер’єру.
Текстильні узори

Як альтернатива духу східного мінімалізму виступають текстильні шпалери, немов спеціально створені для того, щоб створювати атмосферу багатства і розкоші. Або ж просто домашнього затишку. Не дивлячись на елітарність, що пояснюється перш за все аристократичним «походженням», а також більш високими, в порівнянні з папером і вінілом, ціновими показниками, вони відрекомендовані в досить широкому асортименті і упевнено займають свою нішу в сучасному декоруванні простору.

Оббивати тканинами меблі люди навчилися задовго до Різдва Хрістова. В середні століття сталі прикрашати інтер’єр тканими картинами – шпалерами. Коли ж додумалися декорувати текстилем стіни житла? Однозначно відповісти на це питання, мабуть, не можна. Винахід тканих шпалер приписують стародавнім ассірійцям і вавілонянам. Вважається, що далекий прообраз текстильних покриттів з’явився більше три тисяч років тому.

Дивлячись на сьогоднішні ткані шпалери з їх багатою фактурою і многоцветьем, важко представити, до якого ступеня складним виявився для них еволюційний шлях! Втім, природно, що шпалери, як і інші блага цивілізації, удосконалювалися поетапно і поступово. Приблизно до X-XI століть вони знайшли полихромность, з часом розвивалися технології виробництва, паралельно мінялося і художнє наповнення малюнка.

До XV століття художник фламандця Ян ван Ейк додумався, як простіше і дешевше виготовляти шпалери з тканини: наносити малюнок потрібно на вужі готове виткане полотно! На зміну грубому виробленню прийшла витонченість, примітивний малюнок і забарвлення змінилися складними сюжетами на біблійні теми, сценами з історії Стародавнього миру, всілякими квітковими і рослинними орнаментами і т.д.

Двісті років тому в Європі і Росії затягнуті тканими полотнами стіни можна було бачити в знатних будинках. Тканини на стінах вважалися настільки органічною прикрасою інтер’єру, що навіть XVIII століття, що з’явилися в кінці, паперові шпалери ще дуже довго імітували малюнок і особливості текстильної драпіровки. Зрозуміло, за тих діб текстильні шпалери були куди менш доступним для широкого користування товаром, ніж в наші дні. Але і сьогодні текстильні шпалери – в основному ексклюзивна продукція. Без сумніву, це один з найкрасивіших матеріалів для декорування стін.

Що таке сьогоднішні текстильні шпалери? Це полотно, виткане з виляску, льону, шовку, віскози або полиэстера і наклеєне на папір, флизелин або складнішу основу. Фактура може бути рівною або рельєфною, однотонною або з малюнком, матової або блискучої. Текстильні шпалери забезпечують в будинку затишок і особливу атмосферу. Незалежно від того, в якому стилі вирішений інтер’єр, вони створюють ефект вишуканої драпіровки стін і додають обстановці респектабельність і індивідуальність.

Люди «старшого покоління» пам’ятають перші «миються шпалери», що з’явилися на початку 70-х років, одночасно з «пірамідами» – паперовими молочними контейнерами. І ті, і інші, були двошаровими, з паперу, покритого хлорвінілом. Саме цей матеріал і є попередником сучасних вінілових шпалер. Прототип вінілових шпалер заслужив недобру славу: кімната, обклеєна ними, переставала «дихати», оскільки шар поліетилену був непроникний, як для вологи, так і для повітря. Кому ж хочеться жити в поліетиленовому пакеті? Тому такими шпалерами обклеювали, в основному, нежилі приміщення: кухні, коридори, ванні.
Ця погана репутація переслідує, причому, вчинено незаслужено, і сучасні вінілові шпалери. Що ж відбулося? Річ у тому, що зараз шар пластика робиться мікропористим, не утрудняючим «обмін речовин» квартири. На поверхню «бутерброда», що вийшов, наноситься малюнок або тиснення. Крім того, існують і інші варіанти. Це, наприклад, вспененные шпалери, термічна обробка яких додає шару вінілу додаткову структуру. Інші, шелкографические шпалери, мають шовкові нитки, пронизливі шар пластика. Вініловим споріднені флизелиновые шпалери, в яких поливинил наноситься на основу з нетканого полотна біленої целюлози і синтетичних волокон.

Де застосовуються вінілові шпалери

Область вживання вінілових шпалер широка – від покриття стін, до обклеювання стелі. Вони добре миються і чистяться. Вспененные шпалери непогано крадуть дрібні нерівності стін. Шелкографічеськіє – красиві і довго не вигоряють. Шпалери на флизелиновой основі фарбуються водно-дисперсійною фарбою, причому їх можна багато разів (до 10-15 разів!) перефарбовувати.
Що неприпустимо при роботі з вініловими шпалерами

Наклейка вінілових шпалер у принципі не відрізняється від наклейки звичних, паперових. Нижче ми розглянемо всі етапи процесу. Тут же відзначимо, що неприпустимо при роботі з вініловими шпалерами. Головне, що при наклейці їх не можна розтягувати по ширині. Інакше, вони стиснуться при висиханні, і між полотнищами, наклеєними встык, з’являться щілини. Тому притискувати шпалери до стіни краще не шпателем, а спеціальним шпалерним валом з гуми, шириною близько 5 см. Особливо ретельно прокатують їм шви. Для попередження розтягання вінілових шпалер, на них наносять набагато менше клею, ніж на паперові (шар пластика не пропустить зайву вологу, і полотнище «розкваситься»). І ще: вінілові шпалери «капризнее» при висиханні – вони погано переносять перепади температур (протяги) і вогкості. Які-небудь нюанси роботи звичайно указуються в інструкції до шпалер.

Підготовка поверхні

Перший етап при наклейці шпалер – підготовка поверхні. Старі шпалери у будь-якому випадку знімають повністю. Для полегшення віддирання їх змочують водою. Стелю перед обклеюванням шпалер обов’язково замивають від старого білення. Якщо стіна покрита фарбою, треба перевірити, чи не відшаровується вона. Для цього на фарбу приклеюють, а потім віддирають липку стрічку. Якщо на ній видні шматочки фарби, що відстала, то поверхню потрібно ретельно очистити. Береться дерев’яний брусок, обертається грубою наждачною шкіркою. Надівши брезентові рукавички (руки їм ще знадобляться), любителі шпалер ретельно процарапывают бруском всю фарбу. Ділянки, що відстали, очищають шпателем.

Великі вибоїни штукатурять (можна використовувати готові штукатурні суміші 150 одиниць). Нерівності і тріщини шпатлюют хорошим міцним (металевим) шпателем. З шпатлевок ветерани рекомендують «Ветоніт» або йому подібні, але не склади на основі ПВА (останні важко покласти в декілька шарів, і важко шліфувати). Хоча «Ветоніт» і можна класти товстим шаром, але краще не ризикувати, а наносити кілька разів тонкими шарами з проміжним просушуванням. Після висихання шпатлевки, поверхню шліфують ще раз. І потім – як би ні хотілося скинути ношу пошвидше – дають кімнаті «провітритися» приблизно тиждень. Наступний етап – грунтовка поверхні густим клеєм (наприклад, вітчизняним «Моментом», або французьким «Келідом», а краще – рекомендованим виготівником шпалер).

Обклеювання

І потім – остаточний процес обклеювання. Перш ніж нарізувати рулони, треба переконатися, чи співпадають номери їх серій (навіть на перший погляд однакові шпалери різних серій, можуть мати невеликі відтінки фарб). Довжина смуги = висоті кімнати + запасні 10-15 см. Нагадуємо: економте клей, не розтягуйте полотнища і користуйтеся валом! Решта принципів – не відрізняються від звичних.

Натяжна стеля – виріб, зшитий з окремих смуг плівки ПВХ полотно, викроєне точно за розмірами приміщення з урахуванням всіх його особливостей. Товщина полотна в се……. залишає 0,18 см. Креслення для викрійки повинен робити професійний технолог, оскільки в цій справі, як і у всіх питаннях, пов’язаних з натяжними стелями, дуже багато тонкості, яка повинна бути враховані. Отвори для проходу кріплення люстри, трубопроводів, в районі вентиляційних грат, датчиків пожежної сигналізації прорізаються в плівці і посилюються приклеєним кріпильним елементом. Полотнище кріпиться на профіль з твердого пластика, закріпленого по стінах кімнати поблизу стелі.

Гарантійні терміни на натяжні стелі: на полотно – 15 років, на монтаж – 3 роки.
Історія натяжних стель

Як показує історія, у тому числі, історія появи натяжних стель, двигуном прогресу є людські потреби – практичні і естетичні. Фантазія дизайнерів і досвід будівників стародавнього Рима, стимульований прогресивно набудованими патриціями, породила думку драпірувати стелю тканиною. Матерію прагнули підбирати під колір стін приміщення, і коли з часом вона припадала пилом, вицвітала і провисала або просто набридала, її міняли, і стеля знову виглядала як новий.

Більш пізній предок сучасної натяжної стелі – тканинні стелі у Вірменії, де з ХVII століття почали використовувати просочену крейдою, натягнуту на каркас бязь. Висихаючи, тканина давала усадку і виходила ідеально рівна поверхня. Сучасні натяжні стелі вперше з’явилися у Франції більше 30 років тому. Запропонований ними принцип натяжних стель з ПВХ-плівки надовго увійшов до переліку будівельних технологій і дозволив вирішувати ті задачі в області обробки приміщень, які раніше вважалися нерозв’язними.

Різновиди стель

Натяжні стелі можуть бути однорівневими і багаторівневими. Багаторівневі стелі допомагають розділяти приміщення на функціональні зони, приховувати нерівності і дефекти базової стелі, перепади, комунікації. Форми таких конструкцій найрізноманітніші: класична геометрія і поєднання геометричних фігур, гнуті форми, криві лінії і т.д.

Основну ж різноманітність натяжних стель складають типи фактур.

Традиційні фактури:
матова (імітація якісно обштукатуреної стелі) для прихильників традиційних стель
сатинова (імітація якісне виготовленого гипсокартона з фарбуванням) – втілення елегантності
лакова (полу-дзеркало, зорово збільшує об’єм вашого приміщення, створює відчуття простору).

Ексклюзивні фактури:
металік і хайтек – для тих, хто любить технологічні рішення
дерево (імітація цінних порід дерева)
замша (імітація натуральної замші)
мармур (імітація малюнка мармуру в різних відтінках)
опаловий (напівпрозора фактура з високим коефіцієнтом розсіювання світла; застосовується при вбудовуванні за стелю світильників)
фото-стеля, арт-технологія, що дозволяє перенести на натяжну стелю будь-яку картину або фотографію
натяжна стеля з ефектом «зоряне небо».

Поява підвісних стель дала новий напрям організації світла в інтер’єрі – вбудовані світильники сталі відмінним засобом як загального освітлення, так і розстановки акцентів, виділення певних зон. При цьому вони, як правило, є і елементами декору. Світильники для підвісних стель бувають двох основних типів: точкові і модульні.

Точкові або фокусні дозволяють створювати абсолютно різні типи освітлення в інтер’єрі залежно від потреб, особливостей обстановки і практичних задач. Сама назва «точкові» зв’язана з тим, що пучок світла у них має невеликий кут розкиду і освітлює тільки необхідну частину поверхні, як би підкреслюючи її.

Система вбудованих точкових світильників може складатися з декількох груп джерел світла, кожна з яких освітлює певну зону простору і управляється окремим вимикачем. Вважається, що вони не призначені для освітлення великих приміщень, але, проте, нерідко використовуються там, в самих різних поєднаннях.

Так, наприклад, переважно, щоб вертикальне освітлення зверху вниз було розсіяним і холодним. Це досягається шляхом розміщення невеликих стельових світильників по верхньому периметру приміщення. Такі джерела відображають світло від стелі і віддають велику частину його назад, рівномірно розсіюючи по всій кімнаті. Відображене світло робить простір невагомим і прозорим, а також створює найкомфортніше і рівномірне освітлення.

Правильно встановлені світильники здатні не тільки створювати необхідні акценти в інтер’єрі, але і коректувати геометрію приміщення, маскувати те, що потрібно залишити в тіні. Наприклад, поглибити перспективу довгого коридору можна за допомогою розміщення на стелі рівного ряду однотипних світильників. А якщо розташувати їх по периметру кімнати, то світло від них візуально збільшить приміщення.

Якщо точкові світильники все ж таки більше підходять для світлового оформлення простору житлових приміщень, то для офісів целесообразней використовувати модульні. Модульні системи освітлення сьогодні сталі актуальної складової сучасного інтер’єру. Будучи одночасно і декоративним, і технологічним елементом, вони мають незаперечну перевагу в рівномірному освітленні і прикрасі приміщень.

Модульні світильники є звичайно елементами стандартних розмірів (600х600 мм), відповідних плитковим або касетним стельовим модулям, мають форму коробки з кришкою з прозорого пластика (замість пластика може бути встановлений металевий рассеиватель світла). Для рейкових стель також випускаються спеціальні світильники у вигляді подовжених панелей, що містять люмінесцентні лампи, відбивачі і декоративні грати.

Вбудовані модульні конструкції створюють пряме освітлення, направлене від стелі вниз, тому вони встановлюються не по одній, а по декілька на приміщення. При цьому вони можуть розташовуватися в будь-якому місці плиткової або касетної стелі.

Завдяки тому, що декоративні якості в них чудово поєднуються з функціональністю і простотою монтажу, вони відмінно підходять для устаткування приміщень, призначених для офісів, банків, торгових залів, виставкових площ, галерей, шкіл, адміністративних будівель, спортивних залів, готелів і магазинів.

Від вибору освітлення багато в чому залежить те, наскільки затишно і комфортно там знаходитиметься, незалежно від того, чи йде мова про інтер’єр квартири, або офісу, або суспільного приміщення.

Світлове оформлення важливе не тільки для здоров’я очей, воно стимулює роботу головного мозку і сприяє хорошому відпочинку. Тому до підбору освітлення потрібно підходити зі всією серйозністю, не відкладаючи цю задачу на останній момент, вирішуючи її на стадії розробки дизайну інтер’єру в цілому і в комплексі з розробкою дизайну стель.

Плюси. Недорого. Досить просто наноситься, і за наявності деякого досвіду вам навіть не доведеться наймати робітників, щоб привести стелю в порядок. Єдине, що варто врахувати, – це те, що білення буває двох видів: на основі крейди і на основі гашеного вапна. І якщо ваша стеля вже була побілена вапном, крейду застосовувати не можна – з’являться брудні плями.

Мінуси. Недовговічна. Після порівняно недовгого часу білення починає тріскатися і відвалюватися. А якщо ви задумали оформити таким чином стелю на кухні, то дуже скоро він почне жовтіти і прикраситься різноманітними плямами незрозумілого походження. Все це відбувається тому, що стелі в наших квартирах частенько вельми низькі. А краплі масла і кіптява від плити чудово осідають на біленні.
Фарба

Звичайно для обробки стель використовують водоемульсивну фарбу.

Плюси. Вона швидко сохне, забарвлені нею поверхні можна мити, вона придатна для забарвлення по штукатурці, бетону і цеглині.

Мінуси. На жаль, теж не дуже довговічна. Крім того, наносити фарбу досить складно, оскільки перед фарбуванням обов’язково потрібно вирівняти стелю. А при повторному нанесенні доведеться видалити стару фарбу, інакше на стелі залишаться вибоїни і розлучення.
Плитка

Для обробки стель застосовують спеціальну плитку з пеноплена. Це легкий, трохи пористий матеріал, що злегка нагадує пінопласт. Плитки кріпляться за допомогою спеціального клею. Бувають різних кольорів і рельєфних малюнків.

Плюси. Якщо ви вже поклеїли шпалери, то білити або фарбувати стелю – означає повністю занапастити свої зусилля по приведенню стін в божеський вигляд. А так ви зможете обробити стелю абсолютно без збитку для шпалер.

Мінуси. Таку плитку не можна використовувати у ванні, оскільки від вогкості вона почне відвалюватися. До того ж багато чим просто не подобається стеля в клітинку.
Навісні стелі

Кріпляться за допомогою рейок. Саме покриття є широкими смугами з пластика або легкого металу. Навісні стелі бувають з вже вставленими галогеновыми світильниками. Кольори можуть бути практично будь-хто. Можна підібрати собі стелю з блискучого металу, що відображає. Такі стелі застосовуються для обробки ванних кімнат і передпокоїв. В спальні і вітальні вони звичайно погано вписуються в інтер’єр.

Плюси. Конструкція прослужить вам довго. На таких стелях не залишається плям від вогкості, їх можна мити, навіть із застосуванням миючих засобів.

Мінуси. Вони «вкрадуть» біля вашого приміщення сантиметрів п’ятнадцять висоти. А в деяких квартирах це вельми істотно. І ще при покупці обов’язково потрібно звернути увагу на світильники. Краще купувати стелі з опуклими світильниками. В плоских лампочки перегріваються і вибухають, вирубуючи при цьому всю електрику в будинку. Виробники говорять, що цього у принципі можна уникнути, купивши для лампочок спеціальні адаптери. Але ці адаптери вельми дорогі, та і знайти їх досить складно.
Натяжні стелі

Стеля закривається цільним полотном із спеціального, злегка прогумованого матеріалу. Кольори – на ваш вибір: від спокійного білого до дзеркального або перламутрового.

Плюси. Виглядає така стеля просто чудово. Він ідеально підходить як для ванни, так і для вітальні. На ньому відсутні дратівливі багато кого клітинки або смужки, без яких не обійтися, якщо обробляти приміщення плиткою або за допомогою навісних конструкцій. Легко миється. Прекрасно приховує всі нерівності вашої старої стелі. Довго служить.

Мінуси. Дуже-дуже дорого.

Переконувати подругу в тому, що в такій справі потрібні фахівці, довелося довго. Всі її заощадження, як я вже говорила, пішли на покупку квартири, а знаходити додаткові засоби на ремонт стель їй дуже не хотілося. Але коли зверху на нас повалився шматок чогось, вона зважилася. Ми прийнялися обдзвонювати фірми і фірмочки. Спочатку, природно, шукали за принципом «чим дедевше і пошвидше». Першим на порозі виник чи то Молдавія, чи то румун, окинув поглядом нашу «небесну» красу і заявив: «П’ятсот доларів. Рівним стеля все одно не буде – будинок старий, плити перекошені. Виміри не потрібні, я на око прикину. Матеріали ваші. Що потрібне, знаєте?» – «Ну-у зразково, – промекали ми, злякавшися такій ніяк не запланованої нами ціни. – Напевно, буде потрібно крейда, вапно.» – «Коротше, ви, панночки, визначайтеся і дзвоніть».

Тиждень моя подруга все ж таки намагалася «визначитися» самостійно. Щось там скребла і драїла, але потовк, зрозуміла справа, краще від цього не ставав…

Довелося звертатися в солідну фірму. Забігаючи вперед, скажу – буквально за два тижні в квартирі красувалися ідеально білі і ідеально рівні стелі. Весь цей час я вертілася під ногами і драбинами ремонтників. У зв’язку з редакційним завданням мені навіть дозволили трохи прийняти участь в процесі. Зате я тепер точно знаю: у разі чого – без роботи не залишуся. Піду промишляти ремонтом стель.

А зараз пропоную вашій увазі «Допомогу для охочих мати хороший, але не дуже дорога стеля».
Перший погляд вгору

Затіваючи ремонт, необхідно знати, хоча б зразково, коли ви зберетеся робити наступний. Якщо припускаєте довгий час не піднімати очі догори – один варіант. Якщо ж через рік-другий побажаєте поміняти «небо» над головою – зовсім інша пісня.

Якщо ваша стеля покрита масляною фарбою, нічим іншим ви його більше пофарбувати не зможете. Тому що масло кладеться на грунтовку із застосуванням оліфи, яка просочує бетон, і ніякий інший матеріал на ній вже триматися не буде. В цьому сумному випадку вибір невеликий: або знову масляна фарба, яка через два-три роки жовтіє навіть при дотриманні всіх санітарних норм (мається на увазі, що ви в цьому приміщенні постійно не палитимете і готуватимете їжу, не відходячи від плити день і ніч), або дорога натяжна стеля.

Бувають випадки, коли на стелю приклеєні стельові шпалери. Знайте: клеяться вони прямо на бетонні плити, а значить, вам доведеться виконати повну підготовку під нове покриття (про це трохи пізніше). Знову клеїти на стелю папір не рекомендую – в типових будинках будівники роблять це виключно з міркувань швидкості і дешевизни – їм тоді не доводиться ні грунтувати, ні шпаклювати стелю. «Паперова краса» зберігає божеський вигляд максимум року три.

Є і інші «тонкі» моменти – не в кожному будинку можна добитися ідеального виду стелі. Річ у тому, що робота наших будівників залишає бажати кращого. Мається на увазі, що стелі по відношенню до стін повинні знаходиться під кутом 90°. В панельних новобудовах плити «гуляють», отже, вирівняти стелю ідеально не так-то просто. В старих будинках не варто застосовувати деякі види шпаклівок. Виключені, наприклад, дорогі імпортні шпаклівки фірми «Пуфас» – вони збільшують вагу стелі, і стара штукатурка може не витримати.

У ідеалі стеля обновляється одночасно із стінами, але раджу всю брудну стельову роботу зробити перед тим, як ви прийметеся ремонтувати підлогу (стелити паркет, лінолеум, ковролін або плитку). Але якщо ви все-таки вирішили надати увагу тільки стелі (як у випадку з моєю подругою), поклопочіться про збереження підлоги, стін і меблів. Підійдуть старі газети або поліетиленова плівка. Ті, кому не шкода шпалер, користуються кнопками або звичним скотчем. Більш «просунуті» знають, що існує спеціальна малярна стрічка. Це паперовий скотч, на який нанесений шар особливого клею. Стрічка не залишає ніяких слідів ні на шпалерах, ні на фарбі, ні на склі. Рулон такої стрічки завдовжки 50 метрів коштує від 30 до 100 рублів (залежно від ширини). Закріплюєте малярною стрічкою плівку на підлозі, стінах, меблях. Все, що сипатиметься зверху в процесі створення стелі, – хай собі сиплеться. Після закінчення робіт стрічка легко знімається.

Геть старе неподобство!

Ви озброїлися до зубів і готові приступити до ремонту? Вперед! Тобто вгору, на драбину! Видаляти старе покриття. Можна скористатися старим перевіреним способом: розмити білення водою, а водоэмульсионку просочити розчином йоду (в пропорції пухирець йоду на відро води) і зчистити перфоратором (рідних і близьких при цьому краще спровадити на дачу – від шуму і гріху подалі). Все це довго, морочливо і брудно.

Зараз з’явилися спеціальні змиви, за допомогою яких можна легко видалити будь-яку стару фарбу. Підвищеним попитом користуються змиви німецької фірми «Пуфас». Ціна: 0,375 л – 120 крб., 6 л – 680 крб. Витрата – 0,5 л/кв.м.. Наші змиви, вироблені в підмосковному Щелкове або у Волгограді, за якістю майже не поступаються німецьким. Хіба що тримати їх на стелі потрібно трохи довше. А стоять вони значно дешевше: щелковские – 52 крб. за 1 л, волгоградські – 40 крб. за 1 л. Змиви наносяться на стелю валом або широкою кистю і через 20-30 хвилин легко віддаляються разом із старою фарбою. Швидко і чисто!

У процесі роботи багато хто стикається з тим, що видаляти потрібно не тільки стару фарбу, але і таку неприємну штуку, як грибок. Для людей нетямущих пояснюю: виглядає він огидно – плями і нарости цвілі буро-зелених кольорів, частіше всього що з’являються в приміщеннях з підвищеною вогкістю.

Якщо грибок «поселився» на вашій стелі, не коштує його ігнорувати. Косметичний ремонт положення не врятує. Як результат – викинуті на вітер гроші і дарма витрачені сили. Вже краще відразу оголосити війну цій органічній заразі. Для боротьби краще всього використовувати спеціальні засоби від цвілі.

У продажу є німецькі засоби від цвілі фірми «Пуфас» у флаконах по 500 г вартістю порядка 175 крб. і фінські – фірми «Тіккуріла» під назвою «Хомєєнпойсте». Вони дешевше німецьких разу в чотири – $3 за 1 л. Вибір наших засобів боротьби значно бідніше: позначається національна звичка до мідного купоросу. Він теж виводить грибок. Але дістати цей засіб можна тільки в будівельних фірмах або в спеціалізованих магазинах.

Користуватися засобом від цвілі просто: пшикали на грибкову гидоту з балончика, почекали 30 хвилин, дивлячись, як все це шипить і пузириться, – і немає грибка. Помер. Неприємний тільки їдкий запах хлорки, що повзе по приміщенню під час процесу. Поки нашестя грибка не прийняло розмірів катастрофи, а знаходиться в початковій стадії, засоби від цвілі дійсно здорово допомагають. Перевірено.

Непогано забезпечити себе від появи грибка в майбутньому наперед. Для цього потрібно вжити профілактичних заходів. Існують спеціальні протигрибкові добавки до фарби («Пуфас» – 44 крб. за 250 г, «Тіккуріла» – приблизно за тією ж ціною).

Грибкові вогнища великих розмірів можна прибирати так – бетон видовбується або випалюється пропаном або плазмовою зваркою. Потім знову закладається і грунтується купоросом. Зрозуміло, що в цьому випадку звертаються до фахівців. Розхожа думка, що з грибком боротися марно, невірна.

Отже, стелю розчистили. Але перш ніж приступати до роботи, потрібно з’ясувати, наскільки він у вас горизонтальний. Найпростіший спосіб – за допомогою схилу заміряти відстань від підлоги до стелі по кутах кімнати. Якщо з’ясується, що нахил все-таки є, доведеться про це пам’ятати під час і шпаклювальних робіт грунтовок, щоб «повернути» стелю в горизонтальне положення.
«Листковий пиріг» – керівництво для користувача

Насамперед закладаємо всі шви в перекриттях. Одні говорять, що це обов’язково, особливо якщо будинок старий або побудований за типовим проектом. На стику стельових і стінних плит відбуваються «переміщення»: будинок постійно живе, йде піддування повітря, відшаровуються шпалери, обсипається штукатурка і шпаклівка. Інші вважають, що шви потрібно залишати відкритими, саме унаслідок цієї самої «гри» плит.

Прихильники першої думки повинні запастися цементним розчином для закладення швів (простіше кажучи, цементом з піском). Продається він вже у вигляді суміші. Залишається тільки додати води. Рівно стільки, щоб одержати консистенцію тесту. Частіше за все вітчизняному споживачу торгівля пропонує російські суміші. Універсальна «М-150» коштує 45 крб. за упаковку вагою 50 кг. Витрата – 24 кг/кв.м. при товщині покриття 22 мм. Закладаються шви за допомогою шпателя або «пістолета».

Прихильники іншої точки зору використовують серпянку, що в перекладі означає всього-на-всього будівельний бинт. Серпянка смугами клеїться прямо на русты (відкриті шви) за допомогою клею ПВА, розведеного водою. Рулон завдовжки 100 м, шириною 8 см стоїть 48 крб., 50-метрова упаковка бинта шириною 1 м – 225 крб. За клей ПВА потрібно буде заплатити 20 руб./л.

Після праць праведних можете із спокійною душею відправлятися обідати або дивитися улюблений кінофільм – за цей час (приблизно дві години) шви встигнуть підсохнути.

Наступні два етапи – грунтовка і шпаклівка – покликані підготувати стелю до фінішної обробки, якою може бути забарвлення стелі (але тільки не масляними фарбами) або поклейка шпалер.

Грунтовка повинна просочити бетон, щоб згодом із стелі нічого не сипалося, і вирівняти поверхню. Грунтовки відрізняються глибиною проникнення – чим глибше, тим якісний і довговічніший.

Стеля грунтується валом. Що стосується матеріалів, то тут є з чого вибирати. З імпортних фахівці рекомендують продукцію німецької фірми «Пуфас»: «Тиффинг-грунт LF» і «Універсал Тиффинг-грунт LH», що найбільш часто зустрічаються у продажу. Перша грунтовка застосовується у випадках, коли потовк – середньої нерівності, шорсткостей на ньому трохи. Друга вбирається глибше, нею можна грунтувати по старій, погано обчищеній поверхні. Коштують обох приблизно однаково – порядка 45-60 руб./л. Можна скористатися і російськими грунтовками – вони разу в два-три дешевше (10-20 руб./л), витрата – 120 г/кв.м.. Але наші грунтовки менш довговічні. Є і зовсім простий спосіб – 10 л води на 1 л клею ПВА. Правда, врахуйте – довго така стеля не проживе.

Грунтовка повинна бути зроблена на совість. Адже її функція – так просочити бетон, щоб основа стелі перетворилася на моноліт. За обробку 1 кв.м. з вас візьмуть від 80 крб. В цю ціну входить грунтовка разом з шпаклівкою. Наші ремонтники, що працюють по-старому, ніяк не можуть звикнути до імпортної грунтовки, що має вид води із запахом фарби, і по звичці дотепер використовують оліфу. І хоча на неї в ідеалі можна класти тільки масляну фарбу, горе-ремонтники можуть офарбувати проолифенный стеля і фарбами на водній основі. В результаті стеля втрачає пристойний вигляд вже через декілька місяців.

Шпаклівка – саме захоплююче заняття, але жахливо відповідальне і в деяких випадках досить дороге. Від якості шпаклівки залежить, чи буде стеля ідеально рівним.

Сам шпаклювальний матеріал – це білий порошок, який розлучається водою для отримання густої м’якої маси. Шпаклівка буває трьох видів: для внутрішніх, зовнішніх і вологих приміщень. Лідери продажів – німецький «Пуфас» і фінський «Ветоніт». Краща наша шпаклівка – фірми «Глин». Цілком стерпна – польської фірми «Атлас». Біля російської і польської шпаклівки витрата більше, ніж біля німецької і фінської, але у результаті все одно виходить в два-три рази дешевше («Пуфас» – 200 крб. за 5 кг, «Глин» – 98 крб. за 5 кг). Зате, використовуючи німецьку або фінську шпаклівки, ви робите стелю «на століття».

«Пуфасниє» стелі на сьогоднішній день дійсно найякісніші – термін їх служби досягає 30 (!) років. Можна використовувати змішані шпаклівки, скажімо, «Ветоніт» + «Пуфас». АЛЕ! Необхідно чітко з’ясувати псевдоматематичне правило: від зміни місць доданків сума, ох, як міняється! Існує така неприємна штука, як відторгнення матеріалів. Якщо спочатку кладеться «Ветоніт», а потім «Пуфас», чекайте обвалу. А якщо робити навпаки – тримається «мертвою хваткою». Користуючись послугами ремонтників, не соромтеся поцікавитися послідовністю нанесення шарів – горе-фірми і не те витворяють.

Щоб застрахуватися від появи тріщин на стелі, прямо на невисохлу шпаклівку можна наклеїти звичну марлю або широку серпянку, які виконують функції армуючої сітки.

Останній штрих для отримання ідеально рівній поверхні – фінішна шпаклівка, що приховує зовсім дрібні вади (середня ціна – $1,5 за 1 кг, витрата – 1,6 кг/кв.м.).